МОСТОВЕНКО Олександр Павлович
Мостовенко Олександр Павлович
Позивний «ДІД»
Назавжди 53…
Україна схиляє голову в глибокій пошані перед своїми найкращими синами, тими, хто віддав найцінніше – власне життя – за її свободу та незалежність. Серед них – Мостовенко Олександр Павлович, людина незламної волі та великого серця, чия доля навіки переплелася з долею рідної землі, від Чорнобиля до палаючого Донбасу.
Олександр Павлович народився 20 жовтня 1968 року у мальовничому селі Гвоздів на Київщині. Тут він зростав, навчався у Гвоздівській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів, формуючи свій характер. Прагнення до служіння Батьківщині привело його до військового училища у Києві.
Його шлях був сповнений випробувань. Олександр брав безпосередню участь у ліквідації страшної аварії на Чорнобильській АЕС та її наслідків, демонструючи мужність та самовідданість перед лицем невидимої загрози. Після військової служби на Донеччині, що вже тоді стала для нього знаковою, він переїхав до Києва, де створив родину, став люблячим чоловіком та батьком двох доньок. А згодом у 2008 року народилась ще третя донечка. У мирному житті Олександр Павлович працював у пожежній частині Шевченківського району, продовжуючи служити людям.
Коли у 2014 році на схід України прийшла війна, Олександр Мостовенко не зміг залишитись осторонь. Він добровольцем вирушив у зону АТО, захищаючи Україну протягом 2014-2016 років. Цей досвід остаточно закарбував його як справжнього Воїна. У 2016 році, прагнучи забезпечити безпеку своєї родини, він перевіз двох доньок з Макіївки Донецької області до рідного села Гвоздів, де, здавалося, нарешті запанував спокій.
Але війна, як зла тінь, наздогнала його знову. 24 лютого 2022 року, у день повномасштабного вторгнення, попри важке поранення, яке давало йому право на звільнення, Олександр Мостовенко без вагань пішов до військкомату. Його серце належало Україні.
Він став у стрій 72-ої окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців, продовжуючи захищати Україну у найгарячіших точках. Бої в селі Катюжанка Київської області, а потім – у незламному Бахмуті, де кожний метр землі був просякнутий кров’ю, стали його останніми рубежами.
Досвідчений воїн, Олександр Павлович, з позивним «Дід», став справжнім наставником для молодших побратимів. Його мудрість, витримка та незламний дух були опорою для тих, хто тільки починав свій бойовий шлях. Повага та любов, з якою до нього зверталися побратими, свідчили про його беззаперечний авторитет.
Його доля, як і долі тисяч українських героїв, навіки залишилась з Донбасом. 24 червня 2022 року, під Бахмутом, серце Воїна зупинилось. Він віддав своє життя за кожного з нас, за мирне небо над Україною.
Прощання з Олександром Мостовенком відбулося 1 липня 2022 року. Його поховали на кладовищі рідного села Гвоздів, де кожна квітка на могилі є символом вдячності та пам’яті.
На знак визнання його незламного духу та самовідданості, 3 грудня 2024 року Мостовенко Олександр Павлович посмертно нагороджений медаллю «За жертовність і любов до України».
Вічна і світла пам’ять Герою! Його ім'я назавжди вписане в літопис української мужності. Дякуємо за захист!
