СКРИПКА Віталій Миколайович
Скрипка Віталій Миколайович
Позивний «ЧІП»
Назавжди 43…
Народився 18 серпня 1982 року в селі Іванковичі в багатодітній родині.
Тут минули його дитинство, тут він ходив до місцевої школи. Згодом родина переїхала до Глевахи. Здобувши професію зварювальника, він усе життя присвятив чесній праці. На кожному підприємстві, у кожному колективі його поважали за совісність, працьовитість і щиру відповідальність. В Глевасі він зустрів своє кохання — майбутню дружину. Для неї він став не просто чоловіком, а надійною опорою, вірним другом і справжнім захисником.
Віталій був людиною великої душі та неймовірної завзятості. Він завжди дивився в майбутнє з оптимізмом, будував великі плани на життя, прагнув розбудовувати родинне гніздо та мав безліч світлих цілей. Проте повномасштабна війна жорстоко внесла свої корективи, змусивши відкласти всі мирні мрії на потім.
Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації Віталій не залишився осторонь і 12 квітня 2022 року без вагань став на захист Батьківщини. Свій військовий обов’язок виконував у складі мінометної батареї оперативного призначення Національної гвардії України. Його бойовий шлях проходив крізь запеклі бої під Куп’янськом та Покровськом.
У пеклі запеклих боїв, Віталій Миколайович проявив себе не лише як мужній воїн, а й як людина з неймовірно великим серцем. Для своїх побратимів він став надійним плечем, вірним другом і тим, на кого завжди, без жодних сумнівів, можна було покластися у найважчі хвилини. Він ніколи не обмежувався лише добрим словом — завжди діяв. Завдяки своїм золотим рукам та вправності з інструментом, Віталій міг полагодити й налагодити будь-що, рятуючи армійський побут та допомагаючи товаришам у всьому. Побратими знали: поруч із ним — надійність, спокій та щира готовність прийти на допомогу.
10 травня, під час виконання чергового бойового завдання, Віталію разом із побратимами не вдалося вийти з позиції неушкодженим. Почалася затяжна й виснажлива боротьба за його життя. Попри надлюдські зусилля лікарів, гарячі молитви коханої дружини та його власну неймовірну жагу до життя, дива не сталося. 23 травня 2026 року серце мужнього Героя зупинилося назавжди. Він пішов у вічність, залишивши по собі невимовний біль, але й світлу пам'ять про людину, яка до останнього подиху була вірною своїй родині, своїм побратимам і своїй Батьківщині.
Під час чину поховання військовий капелан звернувся до присутніх зі словами: «Молячись за усопших — дбайте про живих. Будьте вдячні військовослужбовцям за службу та поважайте досвід ветеранів. Адже армія може виграти битву, але війну виграє народ».
Поховали мужнього Воїна на центральному кладовищі у селі Іванковичі Феодосіївської громади 28 травня 2026 року.
Вічна пам’ять, слава та шана Герою України!
Нагороди та відзнаки:
- Вручено нагрудний знак «Ветеран війни — Учасник бойових дій»;
- Нагороджено вищою відзнакою Національної гвардії України – нагрудним знаком «За доблесну службу» (Наказ від 16.01.2024 року №14 о/с).
