ЛИТОВЧЕНКО Андрій Олександрович
Андрій ЛИТОВЧЕНКО (позивний Блейд)
Командир взводу стрілецької роти «Чорний ворон»
Загинув 12 липня 2022 року
«Все, що потрібно для перемоги зла,
це щоб хороші люди бездіяли» - написав Андрій
на своїй сторінці у соцмережах.
Це був його девіз по життю.
Він не міг стояти осторонь, коли відчував,
що комусь потрібна допомога,
або десь вчиняється несправедливість.
Андрій Литовченко народився 06 вересня 1988 року у місті Володарськ-Волинський (нині – Хорошів) Житомирської області. Вже змалку він дивував загостреним почуттям справедливості та повним неприйняттям насилля в будь-якому вигляді. Йому завжди боліло коли когось ображали –намагався захистити всіх.
Він був надзвичайно чесним, відкритим, сумлінним і надзвичайно вимогливим до себе. За що б він не брався, намагався зробити це якнайкраще — якісно і красиво.
З раннього дитинства Андрій звик втілювати свої плани та мрії в життя без сторонньої допомоги. У другому класі він вирішив записатися в танцювальний гурток і навчатися танцювати СТЕП. Маму він поставив перед фактом : “Я записався в гурток, ось телефон вчителя — дізнайся скільки це буде коштувати і адресу, де будуть проходити заняття”.
Він самостійно вступив до Національного авіаційного університету у Києві. Оскільки хлопцю дуже хотілося займатися програмуванням, але не було впевненості, що по набраним балам пройде саме на цей факультет, він подав документи і здав екзамени на факультет літальних апаратів та факультет програмування.... І успішно закінчив обидва.
Після закінчення університету працював в інституті теоретичної фізики імені М.М. Боголюбова.
Андрій не міг стояти осторонь коли почалися протестні акції у 2013 (Євромайдан) і, тим більше, не сидів «біля печі» коли почалася російсько-українська війна у 2014 році.
2015 рік. З початком бойових дій на сході України, Андрій пройшов навчання на військових курсах в Українському легіоні.
На військових курсах він познайомився зі своєю майбутньою дружиною Надією. А взимку 2016 року вони разом поїхали працювати парамедиками з командою ASAP в зону бойових дій у Донецькій області.
Андрій і Надія одружилися 24.02.2017 року.
Весь час Андрій вдосконалював свої професійні навички і особисті якості. Його здібності помітили і в 2018 році запросили працювати розробником до СРРМ (Марсельський центр фізики елементарних частинок) . Андрій підписав контракт і з коханою дружиною поїхав до Франції на роботу.
Там, у далекій Франції 17 вересня 2021, у молодят народився довгоочікуваний синочок Марко. «Наступна буде дівчинка» - мріяли щасливі батьки.
Та не судилося.
Після повномасштабного вторгнення росії у березні 2022 року Андрій не вагаючись повернувся до України і приєднався до лав 241-ї окремої бригади територіальної оборони ЗСУ.
“Яким мужнім треба бути, як треба любити цю землю, щоб залишити в французькому Марселі шестимісячного сина, кохану дружину, цікаву, гарно оплачувану роботу і першою маршруткою, долаючи мільйонний потік біженців (серед яких чимало було і переляканих чоловіків, бажаючих за любу ціну перескочити на той бік кордону), приїхати в обстрілюваний ракетами Київ і стати в тероборонівську чергу за автоматом! “ - казали про його вчинок друзі.
Андрій був назначений командиром взводу. стрілецької роти «Чорний ворон».
До призначення віднісся дуже відповідально: постійно вдосконалював свої вміння і намагався якнайкраще виконати поставленні задачі, використовуючи кмітливість, логіку і нестандартний підхід. Цього він навчав і свій підрозділ. Його любили та поважали за вміння тримати слово, чудове почуття гумору та готовність підставити своє надійне плече, коли виникала така необхідність. Він намагався знайти та придбати якісне спорядження своїм підлеглим. Коли його рідні вишукували бронежилети, аптечки та інше для нього особисто, він казав: “Мені потрібно такого 10 штук”,- і віддавав свій екземпляр комусь із бригади.
Загинув Андрій Литовченко 12 липня 2022 року в районі села Дементіївка Харківської області. Під час виконання бойового завдання він і його побратими попали у ворожу засідку. Андрій першим помітив ворога і викликав вогонь на себе. Дав тим самим час відступити побратимам, на жаль, ціною свого життя. Він зазнав смертельної вибухової травми в голову.
За свій подвиг він отримав державну нагороду – орден Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (посмертно) та медаль “Честь. Слава. Держава.” (посмертно) від громади міста Києва.
Похований Литовченко Андрій Олександрович у селі Хотів Київської області. У нього залишилися дружина та чудовий синочок, якому на той момент не було навіть року.
«Мій коханий загинув на сході
Там, де в полі дозріла пшениця
Там, де степом пашить чорний дим
Я розстріляна там разом з ним
Дехто каже мені: ну годі
Ти, між іншим, не перша
І остання не будеш, між тим,
Ти тримайся, бо в тебе є син
Я не можу, я ще не готова
Все життя своє там ти полишив
Наші мрії, майбутнє, наш дім
Мій коханий загинув на сході
Я загинула там разом з ним» -
написала дружина Надія Литовченко від горя та розпачу.
