КЛИМЕНКО Олег Миколайович
Клименко Олег Миколайович
Позивний «ДИМ»
Назавжди 58…
Народився 26 листопада 1965 року в селі Іванковичі. Був улюбленим сином та братом для старшої на 10 років сестри.
До 8-го класу навчався в Іванковичівській школі, а старші класи закінчував уже в Києві. Згодом здобув спеціальність «Зварювальник радіоапаратури» у технікумі.
Свою майбутню дружину зустрів у 1985 році. Вже за рік пара побралася — жили та працювали у столиці. У щасливому шлюбі народилися донька та син. Сім’я була надзвичайно згуртованою, а в їхній оселі завжди панували любов, взаємоповага та турбота.
Мріяв про власний дім, який власноруч зводив протягом багатьох років. Свій "будинок мрії" він таки добудував, проте насолодитися затишком у ньому не встиг — війна внесла свої трагічні корективи.
У 2015 році добровольцем став на захист Батьківщини, воював у складі 79-ої окремої десантно-штурмової Таврійської бригади на Донецькому та Луганському напрямках. Того ж року отримав почесну відзнаку «За оборону Маріуполя».
З початком повномасштабного вторгнення, знову без вагань добровільно пішов на фронт. Захищав Київщину (зокрема Ірпінь та Бучу), воював на Сумщині та пройшов найгарячіші точки Донбасу. Служив у званні сержанта на посаді командира зенітного ракетного відділення зенітно-ракетного взводу у складі 214-го окремого спеціального батальйону «OPFOR».
За бойові заслуги був відзначений подякою від Київського міського голови та нагородою «Честь. Слава. Держава». Також нагороджений медалями «За вірність традиціям» I ступеня, «За оборону рідної держави», «Незламним героям російсько-української війни». У 2023 році отримав почесні нагрудні знаки Головнокомандувача ЗСУ — «Золотий хрест» та «Хрест хоробрих».
Загинув Олег Миколайович 19 вересня 2024 року поблизу населеного пункту с.Костянтинівка Покровського району Донецької області, на позиції, виконуючи бойове завдання і захищаючи своїх побратимів.
Понад рік — з вересня 2024-го по грудень 2025-го — вважався зниклим безвісти.
Попрощалися з Героєм 30 грудня 2025 року. Поховали воїна на Алеї Героїв у рідному селі Іванковичі.
У Олега Миколайовича залишилися дружина, діти та онука, для яких він був надійною опорою. Він назавжди залишиться у пам'яті як справжній патріот і людина світлої душі. Веселий, товариський та відкритий до світу — мав багато друзів і залишив по собі добрий слід у серцях усіх, хто його знав.
Щирі співчуття рідним, близьким, побратимам…
Вічна пам’ять і слава Герою!
