МАКСИМЕНКО Сергій Євгенійович
Максименко Сергій Євгенійович, для своїх просто Євгенійович.
Назавжди 46…
Народився 31 серпня 1975 року в селі Мархалівка, Васильківський район, Київська область. У 1990 році закінчив Мархалівську середню школу. Потім вступив до Глевахівської середньої загальноосвітньої школи, де навчався до 1993 року. Далі здобував освіту в професійно-технічному училищі №33 м. Києва за спеціальністю «слюсар-електромонтажник».
Згодом проходив строкову службу в Збройних Силах України, а з 22 березня 1996 року розпочав військову службу в Службі безпеки України.
У цей період він одружується, і в родині народжується улюблена донька. Сім’я для нього була джерелом натхнення та мотивації. Саме тому він вирішує продовжити освіту: вступає до Національного авіаційного університету, де здобуває базову вищу освіту за напрямом «Інформаційна безпека». 26 березня 2007 року отримує диплом бакалавра.
Проте й на цьому не зупинився — 22 лютого 2008 року здобуває повну вищу освіту за спеціальністю «Системи захисту від несанкціонованого доступу».
Сергій був людиною, яка щиро любила свою справу. Постійно проходив курси підвищення кваліфікації, і єдиний з-поміж колег мав найвищий рівень доступу. Мав численні подяки та нагороди за службу в СБУ. Службу, людей і свій обов’язок він завжди ставив на перше місце. Без вагань та роздумів міг вийти на роботу о третій ночі, бо форс-мажор. Міг жертвувати власними вихідними, допомагаючи знайомим — бо йому «не важко».
Календарна вислуга на службі — 27 років, 8 місяців і 17 днів. Працював у Департаменті оперативно-технічних заходів — головним спеціалістом 2 сектору 4 відділу 5 управління СБ України.
Сергій міг уже вийти на пенсію, проте мріяв отримати нове звання та дослужитися до підполковника, адже був справді гідним цього. Та 15 березня 2022 року, близько 18:40, на території підрозділу СБУ у рідному селі, фактично біля власного дому, ворожа ракета зруйнувала всі плани і забрала життя.
Сергій — це Людина з великої літери. Він завжди вмів обійти гострі кути, мав виняткове почуття гумору та неймовірно велике серце, в якому було лише добро. Жодна людина, яка його знала, не скаже про нього нічого поганого. Зате кожен згадає момент, коли він підтримав у складну мить, розвеселив або прийшов на допомогу.
На його похорон прийшла вся служба та жителі трьох найближчих сіл. Ніхто, хто його знав, не зміг залишитися осторонь. Кожен хотів попрощатися, ніхто не міг повірити, що більше ніколи не побачить його доброзичливої усмішки, а його золоті руки не прийдуть на допомогу...
Війна — несправедлива. Вона забирає найкращих...
