ВОЛОТОВСЬКИЙ Сергій Володимирович
Волотовський Сергій Володимирович
Позивний "МОЛОТ"
Назавжди 32…
Народився 27 січня 1992 року в селі Щигліївка Коростишівського району Житомирської області. Дуже рано втратив батька – Сергію було лише три роки. Виховання Сергія, його старших брата та сестер лягло на плечі матері, яка самотужки намагалася дати своїм дітям належну підтримку, тепло й турботу, особливо наймолодшому – Сергію.
У шестирічному віці переїхав разом з родиною до села Безугляки Білоцерківського району.
Навчався та успішно закінчив Пищиківську загальноосвітню школу І–ІІІ ступенів. Згодом вступив до Білоцерківського професійно-технічного училища, де здобув спеціальність верстатника широкого профілю.
У 17 років Сергій зустрів свою майбутню дружину, з якою з 2010 року почав проживати в селі Круглик. У 2012 році вони одружилися та створили міцну й щасливу сім’ю, разом прожили 13 років. У 21 рік Сергій вперше став батьком – і не просто батьком, а опорою для свого первістка-сина. У 25 років знову відчув радість батьківства, коли на світ з’явився другий син. Для своїх дітей він був надійною опорою, міцною стійкою, люблячою людиною, на яку можна було покластися і отримати підтримку у будь-який момент.
Сергій був найкращим батьком, чудовим чоловіком, бажаним і люблячим сином, турботливим братом, добрим дядьком, славним зятем та вірним другом. Він уособлює найкращі людські риси: любов, чуйність, щирість, добросердя, відповідальність, мужність, сміливість, працьовитість і розум. Завжди допомагав, підтримував, умів розрадити словом та ділом.
У листопаді 2024 року був мобілізований та пройшов курс базової загальновійськової підготовки. Після завершення навчання направлений до 46-ї десантно-штурмової бригади (в/ч А4350) Збройних Сил України на посаду стрілець-снайпер для захисту суверенітету та територіальної цілісності держави.
На початку січня 2025 року Сергія відрядили до Донецької області, Покровського району, в місто Курахове.
18 січня 2025 року, під час виконання бойового завдання, загинув унаслідок мінометного обстрілу з боку противника.
Сергій зарекомендував себе відповідальним військовослужбовцем, надійним та відданим побратимом, мав повагу й авторитет серед колег. У бою за нашу Батьківщину виявив незламність, мужність та самопожертву – власним тілом прикрив своїх товаришів.
Побратим про Сергія:
«Я хочу сказати кілька слів про Сергія. Він був людиною, на яку завжди можна було покластися. Спокійний, сильний характером, уважний до інших. Поруч із ним навіть найважчі моменти ставали трохи легшими, бо він умів тримати себе і підтримати тих, хто був поряд.
Сергій був справжнім воїном і справжньою людиною. Він ніколи не уникав відповідальності, завжди робив те, що вважав правильним, і стояв до кінця. Саме таким я його запам’ятаю.
Для мене його пам’ять назавжди залишиться прикладом мужності, людяності і великого серця. Дякую йому за все, що він зробив, і за те, якою людиною він був. Поки ми живемо і пам’ятаємо, він теж буде жити в наших словах і думках».
Вічна пам’ять Герою.
Його ім’я, любов і сила духу назавжди залишаться в серцях рідних, друзів та усіх, хто знав його як світлу, достойну людину.
